Сьогодні з самого ранку було багато вітру. Я довго вагався, чи варто ризикнути та піднятися на гору, але врешті-решт вирішив, що завтра погода буде ще гірше, і навіщо тоді я взагалі приїхав, якщо буду сидіти в кімнаті? Втім, коли я пірнув у першу хмару, відразу зрозумів свою помилку. Вітер був сильний і жорсткий, сніг намагався подряпати щоки, і я не бачив нічого далі свого носа. На вершині Перемички я зрозумів, що кататися на цій трасі я не хочу. Окуляри швидко вкрилися льодом, так що я втратив останню надію побачити бойдай щось, під ногами, здається, був лід, а не сніг, до того невеликий снігопад перетворився у справжню заметіль. Було трошки лячно, але я таки досить вправно спустився до перехрестя і взагалі був молодець (можна сміливо розповідати послідовникам, що я катався по такій погоді, і вихвалятися тим, що нічого собі не поранив). На перехресті звернув на інший схил, де було значно спокійніше і крізь молочний сутінок інколи проглядало сонце. Потрохи спустився до "Оази" і зрозумів, що мені сподобалося, попросився покататися на цьому схилі (вчора мені дозволили самому кататися на "Оазі" та на Перемичці, а на інші траси я навіть заглядатися не смію - поки що не надто вправний). Погода була препоганою, на верхньому кінці підйомнику хмара дедалі густішала, сніг все сипав і сипав, але біля підніжжя Близниці було затишно й тихо, тому був час відпочити та трошки зігрітися. Людей було мало, але то на краще: ніхто не заважав вчитися та їздити звилистою змійкою. Врешті-решт я розкатався і став трошки сміливіше і швидше. (Проте це не означає, що я вважаю себе добрим лижником або намагаюся здаватися файним. Я чітко усвідомлюю, що катаюся не дуже добре, на рівні новачка, і краще в цьому році вже не буду, бо невпевнений в руці і коліні). Один раз ледь не зіткнувся з дівчиною, яка зненацька винирнула з хмари. Ми обидві з досить неадекватним та переляканим виглядом круто розвернулися в протилежні боки, гадаю, це виглядало досить феєрично.
Я швидко змерз і був змушений відігріватися в "Оазі". Там є затишна та світла кафешка, з вікон якої добре видно гори і де готують смачну каву. Мені трапився кумедний та милий офіціант, який приніс мені смугасте лате та забув видати п'ять гривень решти. Коли я йому нагадав про це, знітився та довго вибачався з невпевненою посмішкою.
Коли вдруге зайшов до "Оази" (бо погодні умови цьому дуже сприяли) і замовив те ж саме лате, офіціант проводив мене до столику та спитав, як мені смакує місцева кава. Коли я відповів, що, вочевидь,кава дуже смачна та гарна, здається, зрадів.
В один момент помітив, що вітер став сильніший, а снігу випало багато+, траса під бугелем вкрилася трамплінчиками, а сам підйомник почав тремтіти, немов скажений, і зрозумів, що треба тікати додому, поки не пізно і поки не довелося повертатися до притулку пішки. Піднявся до перехрестя і спробував повернутися до траси, що спускалася з Перемички. То виявилося складно, бо видимість була нульова, нанесло багато гілля, а крісельний підйомник виявився вимкнений. Добре, що мене піймали батьки та вказували орієнтир, сам я був трохи розгублений.
Потім відігрівся вдома та пішов гуляти пішки. Пройшов довкола всього поселення, трошечки змерз, але мені було чудово. Багато міркував, зрозумів з деяким розчаруванням, що я як був дурнею з вухами, так їю й залишився, тільки трошки перемінився і взагалі все вже зовсім інше.
А ще у нас дуже добрі сусідки. Дві дуже тихі та тендітні дівчини, що тримаються разом та їхали догори в тому ж авто, що й я. У їх присутності ванір стає трошечки дурним і впускає різні речі. Не те щоб це щось означало, просто у ваніра дуже нелогічні міркування і він сам дуже хотів би так само. Роздобути сюди одну або іншу людинку та викрадати її повсякчас.
Трошки болить і мерзне плече. Але то не має значення. Хочу зараз одягтися тепліше і піти гуляти. Поки тут сніжно і світлятся готелі, дуже красиво, не хочу втрачати таку нагоду і залишатися всередині, хоч тут і добре.