Коли ванір вистрибнув з потягу у Тернополі, він дізнався, що не може дістатися до хатки раніше, ніж опівдні. Мав трошки розгублений вигляд, бо не знав, у яку сторону треба йти, але коли купив мапу, швидко зорієнтувався на місцевості. Відшукавши потрібне місце (перехрестя бульвару Шевченка і вулиці Шептицького), де через дві години була призначена зустріч з хазяїном квартири, ванір зрозумів, що має забагато вільного часу, непогано орієнтується в незнайомому місті і може впевнено йти гуляти далі. Відтак ванір віднайшов свою улюблену мережу Chicken Hut, дозволив собі трошки відпочити і випити місцевої запашної кави, а потім зручніше прилаштував за спиною наплічник і пішов досліджувати Тернопіль. Йшов прямою, неначе стріла, вулицею у напрямку ставу і роздивлявся навкруги, посміхаючись і відчуваючи вередині, під серцем, яскравий клубок золотавого світла. Мав надвичайну легкість, отримував чималий кайф і розумів, що в черговий раз пропав, закохавшись у місто.
До берега ванір так і не дістався, лише подивився на величезне озеро згори, бо треба було повертатися. Ставши на перехресті, зателефонував хазяїнові і дізнався, що попередні мешканці з квартири не поїхали і жити мені нема де. Я не надто перелякався, бо мав змогу повернутися на вокзал і відшукати помешкання у місцевих таксистів, але то була б марна витрата часу. Попросив підказати мені надійну людинку, через декулька хвилин вже дзвонив іншому власникові. Жінка з приємним голосом на ім'я Оксана відразу зрозуміла, яке житло я потребую, але не мала змоги приїхати і відвести мене до нього. Наразі розказала, як до нього дістатися, і я відшукав потрібний будинок самостійно.
Квартира виявилася розкішною, мала три кімнати, якісні меблі, комбіноване освітлення, зручну вану і невелику кухню з кавовою машиною та електичним чайником. Ванір не розумів, чому такий скарб йому віддали за таку невисоку ціну, але був у захваті і не знав, яку кімнату обрати собі для тимчасого проживання. Відтак розклав речі у всіх трьох, покайфував під ледь теплою водою, вимив волосся, дочекався дівчини, що прийшла за грошима, навісив на плече етнічну сумку (за легендою, з Перу) і пішов гуляти.
Місто виявилося дуже світлим, приємним, виплеканим, його казкові, помережані квітами та фонтанами вулиці, доглянуті та багаті парки та затишні сонячні площі підкорили мене з надзвичайною легкістю. Я нарізав неабиякі кола, прогулювався вздовж набережної і медитував на неймовірної краси став, що був розташований в самому серці міста. Найбільше сподобавлся мені острів Закоханих, невеликий штучний острівець, в центрі якого в оточенні беріз захована біла альтанка, а понад самою водою під гілками верб тягнеться коло зручних скамійок. Я приходив туди часто, сидів потрохи на другій лавці праворуч від білосніжного мосту і роздивлявся то розкинуте вздовж берега місто з палацами і церквами, то невеликих довірливих качок.
Відчував себе натхненно і якось по-світлому, по-справжньому добре. Неначе на своєму місці, неначе тим, ким маю бути. Настрій мав ліричний, багато думав про одну й іншу людинку, намагався зрозуміти, чи припав би їм до душі Тернопіль так саме, як мені. Надвечір я обійшов майже все місто, був вдоволеним і нітрохи не втомленим, лише мав розтерті ноги.
Вже було досить пізно, коли треба було підійти до привокзального майдану і зустріти батьків. Був радий їх побачити, показав їм житло і повів гуляти далі і не хотів повертатися, поки не почав засинати при найменьшій нагоді.
Встав рано вранці і пішов блукати вулицями, зазирати в книгарні і кав'ярні, придивлятися до браслетів і ловити кожну мить. В улюбленому Chicken Hut'і замовив смачний пудінг, обходив старанно Royal Burger, хоч і хвалив його за вегетаріанське меню. У парку зустрів файну людину. Чоловік з дерев'яними браслетами і намистами сидів і вирізав фігурку хижого зайця, а поряд з ним стояв великий наплічник і сумка з сопілками й флейтами, а ще в ньому було щось своє. Я неабияк здивувася, батько привітався з ним першим. Виявилося, що Олександр є вільним художником і музикою, їздить фестивалями влітку і малює в Дніпропетровську взимку, має цікаві світи і є гарним створінням. Я пообіцяв купити в нього хижого зайця, якщо він прийде на вокзал за кілька хвилин до мого потяга.
Олександр прийшов, тому тепер в мене живе приємна згадка про місто, я всю дорогу не бажав випускати його з рук. Здивувався, що на світі є непогані чоловіки
Проте укрзалізниця робила мене ненавидіти людей з новою силою. У відсіку їхала сп'яніла компанія, і я ледь втримувався не влаштувати скандал. Вони займали багато місця на моїй полиці, неадекватний хлопчина падав на стіл, а одна нетвереза дівчина, хоч і була танцівницею і мала неабияку пластику, намагалася вкрасти мою пляшечку і в результаті її зламала, ще й збудивши мене при цьому. Тобто це якось дивно, прокидатися і бачити, як незнайома особа з щирою посмішкою цупить твою воду... Було спекотно і хотілося вийти десь на шляху.
У це місто я повернусь. Я так само закоханий у Львів і Драгобрат, тепер люблю і Тернопіль.