[Ванир]

Багато розмовляю українською, тому писати буду теж.

Записи, зроблені в потязі під стукіт коліс.

Записи, зроблені в потязі під стукіт коліс.
Щойно від'їхали зі Львову, і я вирішив сісти за щоденник, надивишись на краєвиди передмість. У вагоні поки що досить світло, навколо багато галасливої, але приязно налаштованої молоді, інколи чутно спів та сміх. В цілому атмосфера як для "Львову-Рахову" досить тепла та комфортна.
Львів зустрів нас снігом, що було файно. Підстрибуючи та роздивляючись католицький собор, я зрозумів цікаву річ. Я просто фізично не здатний сумувати або гнітитися сумнівами у Львові. Це місто одразу огортає своєю доброзичливою, загадковою та теплою атмосферою, що на смак схожа на міцну та солодку місцеву каву.
Розважившись переглядом дрібних файничок, закупівлею необхідних для ванір'ячого виживання солодощів та філіжанкою смачного лате з корицею на верхньому поверсі привокзального торгівельного центру, я досить непогано провів час і майже не згадував свою тогорічну втечу та таємну розмову під скляним куполом. Думки мої плуталися і перестрибували від вузеньких звилистих вулиць до деякої людинки і обратно, так що я досі не можу повихвалятися адекватним світосприйняттям. Проте, так, мабуть, все-таки ліпше.
Хотілося би довідатись, як у людинки ідуть справи і як вона себе почуває, бо я знаю, що вона примірно з того самого тіста зроблена, що й я сам, та може мати недобрі та складні думки. Не знаю, чи міг би я чимось допомогти, але мені все одно хотілося б бути.
Сподіватимуся на кращий варіант (хоча сам не впевнений, який я би сам рахував за такий), завтра обов'язково треба щось зробити і хоч де знайти вайфай.
Ото так.
В "Запоріжжі-Львові" сусід був кумедний та ласкавий, розповідав багато про полювання, Австрію та карпатські гори, але перед самісіньким приїздом почав питатися, нащо мені інтернет, чи веду я листування з "виртуальными женихами", на що я зовсім розгубився, що б такого відповісти.
Вперше за тривалий період зміг запам'ятати свій сон. Прокинувшись вночі, довго не міг зрозуміти, де я, ледве вголос не покликав одну людинку, не розуміючи, куди вона від мене поділася. Вчасно узяв себе в руки і зрозумів, що знаходжуся в купе і що якщо зараз буду різко вставати, як планувалося, або полечу на підлогу, або больно вдарюся головою.
Розчаруванню моєму не було меж.

Приїхали на Драгобрат пізно вночі, після поїздки звилистими гірськими дорогами, що більш скидалася на родео або скачки на дикому своєнравному коні, надто був виснажений, щоб шукати хазяїна та допитуватись про вайфай, але зараз от прокинувся і спитався. Доступ буде і все добре.

А людині нехай сьогодні щастить. Як не дивно і нерозумно, хвилююся.

@темы: некусачесть, Весеннее, компас