[Ванир]

Дістався домівки декілька годин тому.

Нецікаво і багато про подорож.

До Ясіня їхали у великій затишній автівці, але через звилисту нерівну дорогу я мав всі шанси злетіти з сидіння і вапидково впасти на дівчат, що було б з мого боку вкрай ефектно. Проте дурним я не був (механізм працює лише за умови тотожності) і взагалі досить жваво брав участь у розробці плану "як сісти у потяг без квитків".
На порожній занедьбаній станції було холодно та тихо, до прибуття "Львову-Рахову" було ще багато часу, тож я розважав себе читанням (добре, що світла було вдосталь). Десь за півгодини до відправлення приїхала ще одна автівка та висадила жінку з чоловіком, які зручно влаштувалися на сусідній скамійці. О, в ваніра була годинка фетишування. Такі класні жінки зустрічаються дуже рідко, і я навіть не можу розповісти, в чому саме її файність. Взагалі, вона була трошки схожа на Арбеніну, але не за зовнішністю. Потяг, як не дивно, прибув вчасно, і всі ми розійшлися по різних вагонах (на превеликий мій жаль, адже квитки ми купували одночасно в останню хвилину).
Львів був слякітливий та мокрий. Проте від цього не став менш красивим і не втратив своєї чарівної дії на мене. Я поринув в глибокі роздуми, багато ходив вузенькими вулицями, цікавився місцевою літературою в книгарнях, в численних крамницях роздивлявся усілякі файнички і думав, як з користю провести декілька вільних годин.
В потязі зручно влаштувався у кутку біля вікна та знову взявся за читання. Щиро кажучи, "Хмарний Атлас" захопив мене з головою і зовсім не міг відпустити, відриваючись від свого покет-буку, я погано розумів, хто я такий та в якій реальності знаходжуся. Коли через невідовий проміжок часу я вирішив випити розчинної кави та пішов до котлу за кип'ятком, дивився на численні двері та вікна як на щось не цілком реальне та майже містичне. Коротка прогулянка та балансування з чашкою в руках зробили мене більш тверезим, тож в купе я повернувся вже адекватним. Сидячи за маленьким столиком та споглядаючи мінливі пейзажі за вікном, я зрозумів, що скучив. Дуже скучив, і це тільки підтвердило мої підозри (дурний, дурний ванір). Хотілося написати якусь незмістовну дурню, але я сам собі це заборонив, бо то було ні до чого. Ще у Львові я мав невеличкий дзен і прийняв остаточне рішення. А тому поки що буду чекати на зручний момент та міркувати, чи не є занадто незручним моє прохання. Міцна кава не давала мені заснути, а монотонний стукіт коліс був не надто наполегливий, тому я повернувся до "Атласу" та знов трошки випав з життя.
Коли зайшов до своєї кімнати, здивувався, що вона така велика і порожня, роздивляся її, немов чуже, незнайоме приміщення. Помаранчовий диван, складений ноут на письмовому столі, полишений блокнот про імпресіоністів - все здається знайомим, але в той же час доводиться до всього звикати знову.
Завтра треба починати активні дії, щось робити, влаштовувати життя, вирішувати невідкладні питання та відповідати за свої вчинки. А я зовсім розгублений і мало що розумію. Сиджу зараз перед екраном, пролистую контакт та маю такий настрій, що хочеться тільки гарячої кави та багато шоколаду, бо нічого іншого зігріти мене не зможе.
Відчуття, немов все повторюється знову і знову, по колу, і тому мені поступово стає холодно.

@темы: компас