Кажется, она вчера говорила что-то такое. Про болезненное ощущение красоты.
Занурююсь по плечі в гарячу, аж паруючу воду, повільно й глибоко видихаю, прислухаючись власною шкірою - а вона не відчуває нічого, окрім теплого дотика води та шліфованої поверхні. Закриваю очі, занурююсь глибше, моє коротке волосся поглинає вода.
Я слухаю. І протягом кількох хвилин не думаю ні про що.
Сиджу на підлозі, в якійсь старій рожевій футболці, на столі переді мною шумить ноутбук, волосся вологе, рука знов слухається. Хочеться плюнути на необхідність допрацьовувати таблиці та наводити лад в кімнаті і знову влаштувати собі водні процедури. Мені інколи просто аж ламає як треба такі прості медитативні речі. Вони не тільки заспокоюють, але і йдуть на користь організму, навіть якщо я не усвідомлюю цього попередньо.
День сьогодні був... Ну, дивний.
Інакше я не можу про ньго сказати. Було багато роботи, дрібних та відповідальних справ, День народження Маші, хвиліхвиліхвилювання, багато думок про багатьох людей, якісь дивні течії, погляди і сніг. Багато, багато, багато снігу.
Я не хочу це впорядковувати. Воно і так є в мені.
Просто хочеться, щоб все було гаразд. Але сьогодні я занадто втомлена, аби робити щось дійсно впливове.