Неопределенность с работой, неизвестность в будущем, незавершенность и противоречия во мне самом.
Уезжаю.
Ночью в начале третьего уезжаю в Харьков, вернуться должен через сутки. Смысла в этом нет никакого, но, надеюсь, я хоть немного охлажу свое разгоряченное сознание.
Связь по телефону, если будет нужно.
Не теряйте.

@темы: компас

---

Не выполненное в срок задание, растворимый кофе, обещание выпнуть себя на улицу. День начинается весело.
Вчера все-таки позволил уговорить себя на авантюру и сходил на тренинг-конкурс по макияжу - просто для того, чтобы попробовать что-то необычное, внимательно прислушаться к внутренним ощущениям и, конечно, побывать в "Интуристе".
Что же, сам тренинг был довольно интересным. Особенно забавно было наблюдать, как мой тренер, показывая на половине лица необходимые действия, требовал от ванира точного повторения на второй. У ванира немного подрагивали руки и он чувствовал себя не в своей тарелке, но старался. В результате нас унесло куда-то в сторону от "голливудского" макияжа и получилось то, что получилось.
В принципе, результат мне понравился. Нетипичный для меня внешний вид достаточно точно отображал внутреннее состояние и позволял чувствовать себя увереннее и свободнее, чем я есть.
Между непосредственно занятием и конкурсом (в принципе, мероприятие было скорее пиаром Мери-Кей и курсов визажа, чем чем-то еще, поэтому "конкурс" закончился получением небольших презентов различной степени ценности половиной участников) было свободных полчаса, поэтому ванир гулял в районе Фестивальной.
Ему от этого было очень странно и по-своему хорошо-грустно: в последний раз он был там с человечком, которого теперь неизвестно когда сможет увидеть - о, ванир все-таки увидит, еще и покусает для профилактики просто так, совсем другое дело. Не совсем понимая, зачем, зашел в "Байду", поглядел на себя в зеркало, ощутил себя героем странного авангардного кино. Понял, что дальнейшее нахождение в кинотеатре адекватному состоянию не способствует, под бдительным взглядом охранника вернулся к входной двери. Так как времени оставалось еще много, а после работы ванир толком не успел согреться (не сезон для листовок и длительного пребывания на улице), он спустился в переход и зашел в чайный магазин. Долго рассматривал витрины, грелся, присматривал себе чашку, в результате остановился напротив меню, решив заказать что-нибудь горячее.
Продавец, наблюдая за моими передвижениями, поинтересовалась:
- Ну что, выбрал что-нибудь? Или подсказать?
Ванир настолько опешил, что не смог ничего ответить, только произнести что-то про карпатские травы. Женщина за кассой смутилась, пристально разглядывая меня, озвучила состав. После короткого диалога все-таки был опознан как девушка, в результате услышал извинения, мол, сейчас часто не поймешь, кто есть кто и пусть ванир не обижается. Ванир, конечно, не обиделся, но все равно не понял, как человека с интенсивно накрашенными глазами можно посчитать особью мужского пола. В результате заказал стаканчик эспрессо и потихоньку отправился гулять вдоль Центрального.
Перед конференц-залом было очень много людей, зато среди них был обнаружен местный лидер ФРИ! Которая точно так же скучала в окружении распрекрасных девиц. В итоге завязался разговор о митинге, документах, стычке с ПР, политике и прочих забавных вещах, из-за которых на нас смотрели как на опасных революционеров и отходили бочком подальше.
В итоге сделал такие выводы:
- профессиональные качественные кисти - это здорово;
- мне нужно купить темные тени;
- зачем мне кисть для рассыпчатой пудры, если у меня нет не только рассыпчатой, но и просто пудры? о_О
- все зависит от человека; тренеру не позволил прикасаться к очкам и поначалу еле сдерживал шипение: чужие руки раздражают;
- Интурист действительно очень красив и пафосен;
- через несколько недель проведем первую школу ФРИ;
- нужно искать другую работу.

@темы: завидовали тем, кто здоровался за руку с Че, до остановки трамвая, я вне закона, я синоптик

---

Белый кафель обжигает ступни холодом - я слегка дергаю уголком губ и крепче сжимаю кулаки.
- Поднимите голову выше, пожалуйста.
Резко вскидываю голову, забрасывая длинные волосы за спину, с враждебным прищуром смотрю в спокойные глаза цвета замерзшего озера.
- А теперь посмотрите направо.
В бессильной ярости повинуюсь, с преувеличенной экспрессией оборачиваясь в сторону окна: за ним шумный город тонет в клубах сизого дыма, прошитого первым весенним солнцем.
- Будьте добры, откройте рот. Шире.
Послушно скалю клыки, еле сдерживая рвущееся наружу рычание. Ногти больно впиваются в ладонь, и эта боль отрезвляет.
Еще немного.
- Думаю, достаточно. Можете забрать свою идентификационную карту и будете свободны. Мы сообщим результат позже.

Мне крайне неприятно чувствовать, что меня сравнивают с кем-то другим. Нет, это нормально - выбирать то, что нравится больше. Но когда речь идет о том, что работать с красивой общительной девушкой намного приятнее, чем со мной, я не могу оставаться спокойным, меня такой подход цепляет.
Я прекрасно понимаю этого человека, как ни обидно встретить такое отношение со стороны того, кто имел достаточно времени для моего изучения.
Я абсолютно не располагаю к сотрудничеству. Угловатый, осторожный, строгий.
Упрямо держу оборону и практически никого не пускаю за четко обозначенную границу.
На таких сейчас попросту нет спроса. Ну что же, возможно, это действительно не моё?
Есть только одно но. В том, что я делаю, я искренен.
Верю, что не случайно.

@темы: некусачесть

---

Затемнення

Я п'ю в таємній давній ворожбі
Моркв'яний смак німого сподівання.
В мені зійшлись в нерівній боротьбі
Затемнення і місячне світання.

Моє сумління - сильний токсікоз.
Чи можна утекти стрімглав від себе?
Я кожен день вживаю, як наркоз,
Твій теплий погляд - більшого не треба.

І це тепло потрохи плавить лід
(з закритими очами бачу зорі).
Чи візмешся знайти таємний слід,
Утримати мене в своїх долонях?

Я помиляюсь, мабуть, знов і знов,
(навіщо людям нерозумне серце?)
Я знаю. Тут ні слова про любов.
Але я вже не знаю, про що йдеться.

@темы: лирика, Весеннее

---

Был сегодня на вокзале. По иронии судьбы, билеты были только на поезд Екб-Симферополь, к тому же, намного дороже украинского плацкарта. Не согласился, отошел от касс, погулял по вокзалу, придумал другой маршрут, вернулся. Выбрал Харьков, расписание не очень удобное, зато будет возможность узнать бывшую столицу получше .

@темы: до остановки трамвая, компас

---

Сегодня очень странный и неоднозначный день, и если я не прекращу подробный анализ немедленно, рискую заработать сильную головную боль или просто распрощаться с остатками самоконтроля.
Мне наконец-то перевели плату за статьи, что меня порадовало и заставило поверить в то, что мое творчество не слишком безнадежно. Еле успел отправить следующие работы и побежал на собеседование, где все шло вроде бы неплохо, пока я не запнулся на одной из рецензий, так что не знаю, что получилось в итоге. Очень-очень-очень хочу. Узнаю на следующей неделе.
Вроде бы все было замечательно, но после того, как я вернулся домой и позволил себе немного расслабиться, началось какое-то безумие.
К тому же я, кажется, отказался от работы на заводе, и теперь отец на меня обижен. Сказал, что я предоставлен сам себе и все такое.
Голова кружится, до тошноты.
Все повторяется.
Не хочу о личном, сейчас меня должен волновать один вопрос.
А, да, еще я изменил дизайн и завел твиттер.

Вопрос: Что сейчас делать?

1. прекратить истерику и пойти на завод (хорошая зарплата, социалка, ненормированный рабочий день) и сильно извиниться перед всеми		2	(25%)
2. усиленно штудировать учебники и цепляться за возможность попасть на стажировку в качестве программиста (не гарантирует дальнейшее трудоустройство)		1	(12.5%)
3. прекратить сомневаться и пытаться устроиться копирайтером на постоянной основе		2	(25%)
4. слезно просить зачислить в аспирантуру (стипендия небольшая, зато наука и есть время для подработки)		2	(25%)
5. вправить мозги немедленно		1	(12.5%)
Всего:		8 Всего проголосовало: 3

@темы: я вне закона, я синоптик

---

Голова раскалывается так, будто я вчера не читал на ночь, а пил. В добавок к этому болит еще позвоночник и горло. Иду сегодня на собеседование, но абсолютно не помню, в какую компанию и на какую вакансию. С моей стороны это, конечно, совершенно безответственно и странно.
Интересно, что там с моими статьями. Было бы неплохо, если бы их приняли и хотя бы в каком-то обозримом будущем оплатили.

@темы: некусачесть

---

Нарезаю круги, не в силах уместить все прочитанное в одного себя. Неужели все по-настоящему так?
Множество вопросов, которые хочется задать. Только сложно решиться и сказать.
Теперь понимаю больше.
От этого становится совсем запутанно и сложно, но хорошо.
Теплее.
Спасибо.

@темы: я вне закона, я синоптик, Весеннее

---

То ли это обычная депрессия после возвращения, то ли кто-то окончательно сошел с ума.
Не обоснованное ничем ощущение одиночества и обреченности.
Чувствую себя абсолютно потерянным.
Мне нужен либо совет, либо кольт.
Тьфу, перечитал "Атлас", дешевый пафос так и прет.
А вообще, я сейчас планирую допить чай и пойти в киоск с прессой, купить газету с вакансиями и внимательно ее изучить. Потом немного позаниматься по присланным учебникам. А потом уже будет вечер, можно будет съесть кусочек шоколада, запить чем-то горючим горячим и посмотреть мультик. И не думать ни о ком чем постороннем.

Не позитивные рифмы.

Шкіра

Брахмуси піймані в клітки.
В них переламані крила.
Їх вполювали у сітки
Через їх рідкісну шкіру.

Брахмуси люблять казки,
Моркву і мелену каву,
Лічать на небі зірки
Крізь перламутрові хмари.

Їм довподоби зима,
Холод, снігові замети.
Знають вони кілька па.
Вміють складати сонети.

Можуть зігріти теплом
Чи муркотіти на вухо.
Мріють про дотик долонь...
Ще?.. Ну то добре. Послухай.

- Це дуже модно. Підкресліть
Вашу посаду і статус.
Ні, я не знаю напевне,
Хто є той бісовий брахмус.

Или, что намного лучше, засесть за письмо.

@темы: лирика, я вне закона, я синоптик, Весеннее

---

Дістався домівки декілька годин тому.

Нецікаво і багато про подорож.

До Ясіня їхали у великій затишній автівці, але через звилисту нерівну дорогу я мав всі шанси злетіти з сидіння і вапидково впасти на дівчат, що було б з мого боку вкрай ефектно. Проте дурним я не був (механізм працює лише за умови тотожності) і взагалі досить жваво брав участь у розробці плану "як сісти у потяг без квитків".
На порожній занедьбаній станції було холодно та тихо, до прибуття "Львову-Рахову" було ще багато часу, тож я розважав себе читанням (добре, що світла було вдосталь). Десь за півгодини до відправлення приїхала ще одна автівка та висадила жінку з чоловіком, які зручно влаштувалися на сусідній скамійці. О, в ваніра була годинка фетишування. Такі класні жінки зустрічаються дуже рідко, і я навіть не можу розповісти, в чому саме її файність. Взагалі, вона була трошки схожа на Арбеніну, але не за зовнішністю. Потяг, як не дивно, прибув вчасно, і всі ми розійшлися по різних вагонах (на превеликий мій жаль, адже квитки ми купували одночасно в останню хвилину).
Львів був слякітливий та мокрий. Проте від цього не став менш красивим і не втратив своєї чарівної дії на мене. Я поринув в глибокі роздуми, багато ходив вузенькими вулицями, цікавився місцевою літературою в книгарнях, в численних крамницях роздивлявся усілякі файнички і думав, як з користю провести декілька вільних годин.
В потязі зручно влаштувався у кутку біля вікна та знову взявся за читання. Щиро кажучи, "Хмарний Атлас" захопив мене з головою і зовсім не міг відпустити, відриваючись від свого покет-буку, я погано розумів, хто я такий та в якій реальності знаходжуся. Коли через невідовий проміжок часу я вирішив випити розчинної кави та пішов до котлу за кип'ятком, дивився на численні двері та вікна як на щось не цілком реальне та майже містичне. Коротка прогулянка та балансування з чашкою в руках зробили мене більш тверезим, тож в купе я повернувся вже адекватним. Сидячи за маленьким столиком та споглядаючи мінливі пейзажі за вікном, я зрозумів, що скучив. Дуже скучив, і це тільки підтвердило мої підозри (дурний, дурний ванір). Хотілося написати якусь незмістовну дурню, але я сам собі це заборонив, бо то було ні до чого. Ще у Львові я мав невеличкий дзен і прийняв остаточне рішення. А тому поки що буду чекати на зручний момент та міркувати, чи не є занадто незручним моє прохання. Міцна кава не давала мені заснути, а монотонний стукіт коліс був не надто наполегливий, тому я повернувся до "Атласу" та знов трошки випав з життя.
Коли зайшов до своєї кімнати, здивувався, що вона така велика і порожня, роздивляся її, немов чуже, незнайоме приміщення. Помаранчовий диван, складений ноут на письмовому столі, полишений блокнот про імпресіоністів - все здається знайомим, але в той же час доводиться до всього звикати знову.
Завтра треба починати активні дії, щось робити, влаштовувати життя, вирішувати невідкладні питання та відповідати за свої вчинки. А я зовсім розгублений і мало що розумію. Сиджу зараз перед екраном, пролистую контакт та маю такий настрій, що хочеться тільки гарячої кави та багато шоколаду, бо нічого іншого зігріти мене не зможе.
Відчуття, немов все повторюється знову і знову, по колу, і тому мені поступово стає холодно.

@темы: компас

---

Сьогодні мій останній день на Закарпатті. Тож я використовую його так, як тільки можна. Зрання поїхав кататися на "Оазу" та спускався-піднімався доти, доки від втоми лижі не почали заплітатися за палиці. Одного разу сильно політав, бо в мене на величезній швидкості врізався хлопчина, що непомітно вилетів з-за ялинки та не зміг вчасно зорієнтуватися. Я встиг тільки відвести палицю вбік та впасти в сніг. В результаті маю забитий лівий бік та праве плече. Проте це не має значення, загалом кататися сьогодні було файно, навіть хмари, у які був занурений Драгобрат, проходили трошки вище і не перешкоджали роздивлятися схил.
Заходив погрітися в кафешку на "Оазі", офіціант, здається, зрадів моєму візитові, зустрів з легкою посмішкою і спитався, чи буду я, як завжди, лате. Взагалі, збирався замовити карпатський чай або ризикнути та спробувати яблучний глінтвейн, але в результаті погодився на каву, бо вона дійсно смачна, та й вже своєрідна традиція.
Трошечки прогулявся курортом, подивився знизу на Стог, посидів в "Курятні", пофотографував трошки затишні хатинки та засніжені дороги, відігріваюся тепер перед вечерею і геть не хочу збирати речі.
Придумав дивну річ (бо на підйомнику все одно робити нема чого), але записувати поки недостатньо часу. Можливо, до Ясіня (саме там знаходиться залізнична станція) поїдемо з сусідками, і підозрюю, в цьому випадку я просто злечу з сидіння або випаду з автівки десь на півшляху.
Завтра буду гуляти у Львові та маю надію файно провести час. Зв'язку зі мною не буде.
Скоренько вже буду вдома і буду муркотіти звідти.
Не губіть мене та бережіть себе.

@темы: компас

---

А я сьогодні особливо неадекватний. Моя поведінка дедалі більше скидається на пошуки пригод на пухнасту шкуру.
Я до чого.
Ванір сьогодні був зовсім скаженим та поїхав на Стог. Той самий, якого так слухнянно і старанно уникав. Ще й обрав не середній підйомник, а найвищий. Ледве вмовив його туди взяти і мав надію, що необхідність кожної хвилини пильнувати дорогу трошки відволече від усіякої внутрішньої фігні. План таки спрацював: на вершині я зрозумів, що там дуже високо і надто крутий схил. Але якщо ванір щось вирішив, він вирішив це остаточно - батько вказував дорогу, а я не знаю на якому внутрішньому почутті зібрався і рішуче проїхав верхню частину траси з карколомним нахилом близько 40-45 градусів та спокійненько собі заїхав в ліс.
Там стало значно легше і взагалі сподобалося.
Цього ваніру виявилося недостатьньо. Він дозволив вмовити себе проїхати вздовж хребта зі Стогу на Перемичку. О, там ваніру було кепсько: пальці змерзли так, що ванір їх не відчував, під ногами була крига та коріння, а лижі слухалися зовсім погано. Проте ванір сконцентрувався і доїхав без особливих перешкод, тільки полаяв трошечки несподіване гілля.
Після того, як ванір відігрівся чаєм з солодощами, він вирішив, що поїде тихо-мирно кататися на "Оазі", замотався в шалик і провів решту дня досить передбачувано і спокійно.
Ввечері ванір відігрівався в притулку та знов був дурний, ледь не пролив собі на коліна гарячу юшку. Трошечки полежав в своєму гнізді під стріхою та пішов прогулюватися по темряві. Дуже затишно було і красиво, особливо коли піднявся вище схилом - увесь Драгобрат неначе на долоні, пересипаний дрібними вогнями вікон.
Підсумок. Ванір здатний потрошки спуститися зі Стогу, ванір десь загубив улюблений смугастий гаманець (на цьому місці він старанно робить вигляд, що не має відношення до веселки), ванір має потріскану шкіру на руках.
Висновки, які він зробив, ванір поки що не скаже. Можливо, почекає до Львову, де зазвичай отримує корисні дзени.
Ванір хотів би поговорити з людинкою. Просто так, попитатися. Попросити повторити те, що вже чув і дуже добре знає. Але ніяково і якось не вчасно.

@темы: компас

---

Сьогодні була справжня заметіль, навіть підйомники на Перемичці були вимкнені (до тих, що на Стозі, я все ще не наважуюся наближатися), тому я в основному ходив пішки навколо центральної частини гірськолижного комплексу. Половину дня провів наодинці та, якщо чесно, почував себе трохи самотньо, навіть відігрівання м'ятним чаєм в "Курятні" справило не такий значний ефект, як я сподівався, але потім я якось виправився та почав отримувати неабиякий кайф від снігу, гірських краєвидів та можливості вільно пересуватися в просторі. У другій половині дня вмовив батьків на прогулянку засніженими схилами, повернувся увесь вкритий снігом, немов невеликий сніговик, але дуже задоволений та вмиротворений.
Нібито нічого не робив, але почуваюся трохи втомленим. В "Добоші", незважаючи на всі переваги, погане освітлення, в кімнаті ввечері неможливо ні читати, ні шити. В ваніра починають боліти очі, тож найліпшим варіантом є або спуститися в їдальню до вільного вайфаю, або сидіти під скошеною стелею та дивитися привезені фільми.
Хочеться відгородитися від усього світу, загубитися. Контактувати лише з тими, з ким хочеться і кого можу підпустити настільки близько, що навіть не віриться.
Хочу випити яблучного глінтвейну, звити гніздо під стріхою (ванір дедалі більше скидається на птаха) та розмовляти про щось впівголоса, але надто ми всі розкидані по світу.
Погода потроху виправляється, завтра обіцяють сонце.
Прошу вибачення за те, що пишу багато і кожного дня, це дуже корисно для мене самого, а ще за те, що зовсім не називаю імен і пишу нерозбірливо, незрозуміло. Просто не хочу говорити прямо, відвертість мене трошечки лякає, тому при читанні доводиться ламати очі, здогадуватися та вигадувати.

Подивитися схему, про що йде мова. Обережно, великий розмір!

@темы: компас

---

Сьогодні з самого ранку було багато вітру. Я довго вагався, чи варто ризикнути та піднятися на гору, але врешті-решт вирішив, що завтра погода буде ще гірше, і навіщо тоді я взагалі приїхав, якщо буду сидіти в кімнаті? Втім, коли я пірнув у першу хмару, відразу зрозумів свою помилку. Вітер був сильний і жорсткий, сніг намагався подряпати щоки, і я не бачив нічого далі свого носа. На вершині Перемички я зрозумів, що кататися на цій трасі я не хочу. Окуляри швидко вкрилися льодом, так що я втратив останню надію побачити бойдай щось, під ногами, здається, був лід, а не сніг, до того невеликий снігопад перетворився у справжню заметіль. Було трошки лячно, але я таки досить вправно спустився до перехрестя і взагалі був молодець (можна сміливо розповідати послідовникам, що я катався по такій погоді, і вихвалятися тим, що нічого собі не поранив). На перехресті звернув на інший схил, де було значно спокійніше і крізь молочний сутінок інколи проглядало сонце. Потрохи спустився до "Оази" і зрозумів, що мені сподобалося, попросився покататися на цьому схилі (вчора мені дозволили самому кататися на "Оазі" та на Перемичці, а на інші траси я навіть заглядатися не смію - поки що не надто вправний). Погода була препоганою, на верхньому кінці підйомнику хмара дедалі густішала, сніг все сипав і сипав, але біля підніжжя Близниці було затишно й тихо, тому був час відпочити та трошки зігрітися. Людей було мало, але то на краще: ніхто не заважав вчитися та їздити звилистою змійкою. Врешті-решт я розкатався і став трошки сміливіше і швидше. (Проте це не означає, що я вважаю себе добрим лижником або намагаюся здаватися файним. Я чітко усвідомлюю, що катаюся не дуже добре, на рівні новачка, і краще в цьому році вже не буду, бо невпевнений в руці і коліні). Один раз ледь не зіткнувся з дівчиною, яка зненацька винирнула з хмари. Ми обидві з досить неадекватним та переляканим виглядом круто розвернулися в протилежні боки, гадаю, це виглядало досить феєрично.
Я швидко змерз і був змушений відігріватися в "Оазі". Там є затишна та світла кафешка, з вікон якої добре видно гори і де готують смачну каву. Мені трапився кумедний та милий офіціант, який приніс мені смугасте лате та забув видати п'ять гривень решти. Коли я йому нагадав про це, знітився та довго вибачався з невпевненою посмішкою.
Коли вдруге зайшов до "Оази" (бо погодні умови цьому дуже сприяли) і замовив те ж саме лате, офіціант проводив мене до столику та спитав, як мені смакує місцева кава. Коли я відповів, що, вочевидь,кава дуже смачна та гарна, здається, зрадів.
В один момент помітив, що вітер став сильніший, а снігу випало багато+, траса під бугелем вкрилася трамплінчиками, а сам підйомник почав тремтіти, немов скажений, і зрозумів, що треба тікати додому, поки не пізно і поки не довелося повертатися до притулку пішки. Піднявся до перехрестя і спробував повернутися до траси, що спускалася з Перемички. То виявилося складно, бо видимість була нульова, нанесло багато гілля, а крісельний підйомник виявився вимкнений. Добре, що мене піймали батьки та вказували орієнтир, сам я був трохи розгублений.
Потім відігрівся вдома та пішов гуляти пішки. Пройшов довкола всього поселення, трошечки змерз, але мені було чудово. Багато міркував, зрозумів з деяким розчаруванням, що я як був дурнею з вухами, так їю й залишився, тільки трошки перемінився і взагалі все вже зовсім інше.
А ще у нас дуже добрі сусідки. Дві дуже тихі та тендітні дівчини, що тримаються разом та їхали догори в тому ж авто, що й я. У їх присутності ванір стає трошечки дурним і впускає різні речі. Не те щоб це щось означало, просто у ваніра дуже нелогічні міркування і він сам дуже хотів би так само. Роздобути сюди одну або іншу людинку та викрадати її повсякчас.
Трошки болить і мерзне плече. Але то не має значення. Хочу зараз одягтися тепліше і піти гуляти. Поки тут сніжно і світлятся готелі, дуже красиво, не хочу втрачати таку нагоду і залишатися всередині, хоч тут і добре.

@темы: компас

---

Мережа є тільки на першому поверсі, тому я сиджу в їдальні з нетбуком на колінах, перебираючи пальцями довге хутро і прислухаючись до жвавих розмов. Не знаю, чого я чекаю, сидячи отак наодинці і невідомо на що сподіваючись. Я би залюбки влаштував собі вечірню прогулянку, але занадто втомлений і здатний лише поглинати гарячий чай у величезних обсягах.

@темы: компас

---

Погода сьогодні була чудова: сонячна та більш-менш тепла. Ліпшої нагоди для випробування моєї руки на витривалість годі було й чекати. Ліва не підводила, тож я зовсім скоро почав відчувати себе впевнено та вільно.
Я багато гуляв по засніжених вулицях, намагаючись розібратися з фотоапаратом, навіть лапи не мерзли, а якщо мерзли, не було проблеми їх відігріти на чашці відвару. Відвідав культове місце зборів втомленої та потребуючої тепла у рідкому еквіваленті молоді, "Курятню". На диво, мій улюблений насіст був вільний, і я зміг досить зручно розміститися з телефоном в долонях. Трохи поспілкувався з тією людинкою, що обіцяла наглядати за моєю поштою, вийшов на холодне повітря дещо розтривожений. Щиро кажучи, розтривожений я був ще до того, але то все мої проблеми. Треба нарешті прийняти до уваги, що я не маю ніякого права без дозволу лізти в чуже життя. Навіть якщо мене можна виправдати або пояснити дії високими ідеалами. Суть все одне в тому, що ванір є ванір, і він має залишатися безпечним. А його он як заносить...
В горах я почуваюся якось дивно. Здається, тут вільніше і легше дихається, але я маю підозру, що до цього неприлаштований. Все відчувається дуже чітко і глибоко. А ще я знов почав відчувати холод. Він йде від лівого плеча.
Невидимі механізми всередині потрохи вповільнують свої непередбачені трансформації, і я потрохи починаю розуміти себе. Якщо я все залишу, як є, мені знов буде складно...

@темы: компас

---

Багато розмовляю українською, тому писати буду теж.

Записи, зроблені в потязі під стукіт коліс.

Записи, зроблені в потязі під стукіт коліс.
Щойно від'їхали зі Львову, і я вирішив сісти за щоденник, надивишись на краєвиди передмість. У вагоні поки що досить світло, навколо багато галасливої, але приязно налаштованої молоді, інколи чутно спів та сміх. В цілому атмосфера як для "Львову-Рахову" досить тепла та комфортна.
Львів зустрів нас снігом, що було файно. Підстрибуючи та роздивляючись католицький собор, я зрозумів цікаву річ. Я просто фізично не здатний сумувати або гнітитися сумнівами у Львові. Це місто одразу огортає своєю доброзичливою, загадковою та теплою атмосферою, що на смак схожа на міцну та солодку місцеву каву.
Розважившись переглядом дрібних файничок, закупівлею необхідних для ванір'ячого виживання солодощів та філіжанкою смачного лате з корицею на верхньому поверсі привокзального торгівельного центру, я досить непогано провів час і майже не згадував свою тогорічну втечу та таємну розмову під скляним куполом. Думки мої плуталися і перестрибували від вузеньких звилистих вулиць до деякої людинки і обратно, так що я досі не можу повихвалятися адекватним світосприйняттям. Проте, так, мабуть, все-таки ліпше.
Хотілося би довідатись, як у людинки ідуть справи і як вона себе почуває, бо я знаю, що вона примірно з того самого тіста зроблена, що й я сам, та може мати недобрі та складні думки. Не знаю, чи міг би я чимось допомогти, але мені все одно хотілося б бути.
Сподіватимуся на кращий варіант (хоча сам не впевнений, який я би сам рахував за такий), завтра обов'язково треба щось зробити і хоч де знайти вайфай.
Ото так.
В "Запоріжжі-Львові" сусід був кумедний та ласкавий, розповідав багато про полювання, Австрію та карпатські гори, але перед самісіньким приїздом почав питатися, нащо мені інтернет, чи веду я листування з "виртуальными женихами", на що я зовсім розгубився, що б такого відповісти.
Вперше за тривалий період зміг запам'ятати свій сон. Прокинувшись вночі, довго не міг зрозуміти, де я, ледве вголос не покликав одну людинку, не розуміючи, куди вона від мене поділася. Вчасно узяв себе в руки і зрозумів, що знаходжуся в купе і що якщо зараз буду різко вставати, як планувалося, або полечу на підлогу, або больно вдарюся головою.
Розчаруванню моєму не було меж.

Приїхали на Драгобрат пізно вночі, після поїздки звилистими гірськими дорогами, що більш скидалася на родео або скачки на дикому своєнравному коні, надто був виснажений, щоб шукати хазяїна та допитуватись про вайфай, але зараз от прокинувся і спитався. Доступ буде і все добре.

А людині нехай сьогодні щастить. Як не дивно і нерозумно, хвилююся.

@темы: некусачесть, Весеннее, компас

---

Короткая инструкция

Завтра уезжаю в Карпаты. Жить буду на Драгобрате, в приюте "Добош". В воскресенье 17 и в субботу 23 буду во Львове, в Запорожье возвращаюсь 24 днем.
Нетбук беру с собой, если по месту жительства будет работать Wi-Fi, буду появляться в сети ближе к вечеру, если нет - вынырну пару раз из "Курятнi" или какой-нибудь подключенной к благам цивилизации колыбы.
Для тех, кто захочет со мной связаться и знает мои контакты - телефон будет доступен всегда, если погода не решит иначе.
Тем, кто погладит ванира на дорожку, посоветует что-нибудь почитать в поезд или пнет собирать рюкзак, ванир обещает помурлыкать на ухо или привезти что-нибудь необычное.
А, да. Почта, которая [email protected], будет регулярно проверяться Олей, которой я оставил ключи, что-то срочное можно передать через нее.

@темы: компас

---

Литературный вечер в субботу прошел очень здорово, было приятно, уютно и много хороших людей рядом. Обещанные фотографии и видео все никак не попадут мне в руки, но это уже не важно. Было боязно читать первым, от волнения я сбился в самом конце, а на втором стихе пытался поссориться с микрофоном, но качественные и цепляющие за живое чужие стихи перекрыли волнение, а атмосфера в дальнем конце зала позволила расслабиться и просто медитировать, наслаждаясь моментом.
На Z-2 городской совет деньги не дал, хотя мы и явились к ним впечатляющей шумной компанией с таким воинственным настроем, что к нам отнеслись всерьез и очень пытались не входить в противофазу.
Сегодня прошел собеседование, буду теперь ждать результаты.
И раз уж сегодня праздник, рискну засветить один из стихов.

Читать.

Тем, кто читает по запястьям.

Ты знаешь, мне хочется стать твоим морем,
Ловить отражение полной луны.
Касаться дыханием, тихо в ладонях
Беречь до утра заповедные сны.

Стать южным рассветом, грибными дождями,
Надежным и верным забавным зонтом,
Хранимыми тайно чужими стихами
В карманах надетого наспех пальто.

Любимой зачитанной старенькой книжкой,
Браслетом на бледной изящной руке,
Безумием, яркой безудержной вспышкой,
Незримой отметкой на нежной щеке.

Мне хочется стать чабрецом или мятой,
Мурлыканьем сонных пушистых котов,
Спокойствием древних антических статуй,
Несмелым сплетеньем отчаянных слов.

Мне хочется стать безнадежной ошибкой,
Разгадкой, ответом на каждый вопрос,
На тонких губах мимолетной улыбкой.
Поверить, что все происходит всерьез.

Принять и рискнуть, от конца до начала
Единым глотком выпить горечь и мед.
Быть тенью твоей – так отчаянно мало
Тому, кто внутри прячет пламя и лед.

@темы: лирика, завидовали тем, кто здоровался за руку с Че, я вне закона, я синоптик

---

Так, нужно немедленно это прекратить, пока я не пришел к очередным гениальным выводам.
Всё хорошо. Всё так, как должно быть. Так, как правильно.
Я посмотрел в незнакомые глаза и понял одну важную и очень своевременную вещь.
Я не должен даже пытаться сделать то, что утром показалось адекватным и возможным. Нельзя. Запрещено. Табу.
По множеству причин, которые я не хочу расписывать.
Я останусь тем, кем есть. Останусь неопасным.
За свои размышления мне нужно было бы просить прощения, но я не буду. Просто пускай будет так.
То, что у меня есть - уже безумно много. Просто нужно немножечко осмелеть и безрассудно поверить так, как я умел раньше.